Вітаємо!!!

Синіє небо,
Кров’ю залилося.
Земля стемніла…
Дим у небесах…

«Трагедія в Чорнобилі»,- казали.
Був мій дідусь –
А зараз вже нема.
Минуло, мабуть, років з дев’ять,

Як поряд вже його нема.
Сивіло небо,
Плакало дощами.
Усі допомагали, чим могли.

Чорнобиль ж бо забрав усіх найкращих –
Земля сховала під грудьми.
Трагедія великого масштабу.
Це в сто раз гірше, ніж війна.

Скосив Чорнобиль все живе, що було.
Мутантом стало те невинне зайченя.
Косило всіх і без зупину.
І були люди – зараз їх нема.

Хвороби разом всі чіплялись.
Букет із них такий, що ого-го.
Ох, люди, чим же ви пишались?
Ви горя ж бо не знаєте мого.

Була сім’я у нас велика:
Бабуся і дідусь, і мама, тато, я й сестра.
Та раптом у сім’ю ввірвалось лихо,
Бо на Чорнобиль взяли дідуся.

Возив цемент, допомагав чим міг – бо треба!
Чорнобиль ж бо в обійми взяв до себе.
Була людина – зараз вже нема.
Тужили всі, і плакало так небо.

А на душі лишилася журба.
Чорнобиль ж бо забрав усіх до себе.
Були герої – зараз їх нема!